Гуня та кожухи – традиційний одяг волохів-вівчарів
Для волохів-скотарів основним верхнім одягом для скотарів була гуня та кожух. Адже волохи-скотарі зазвичай відправлялись на півроку на полонини для випасу отари. Там, на вершинах, зазвичай, не зважаючи на «теплу» пору року, вночі можна було відчути неабиякий холод. В затяжну зливу чи грозу вівчарі захищались своїм теплим верхнім одягом, що за частую слугував і ковдрою.
Гуня — гуцульський прямий верхній одяг із довговорсого саморобного сукна з “фальшивими” рукавами, що накидався на плечі. Таке вбрання шилося з цупкої вовняної тканини, яка захищає від холоду і не промокає. Гуня була завжди з пастухами на полонині.
Кожух же ж був призначений більше на зимовий період, і виготовлявся з овечих шкір хутром усередину, що надавало цій верхній одежині неабияких захисних функцій. Виготовлення гуні тісно пов’язане з традиційним господарюванням у Карпатському регіоні. Сировиною для цього виробу слугує овеча вовна, яку зістригали з тварин навесні. Вовну сортували за якістю та кольором, потім пропарювали гарячою водою та ретельно промивали холодною. Після ретельної обробки вовну висушували.
Зазвичай період виробництва тканини для гуні припадав на зиму, коли жінки не були зайняті роботою в полі. Вовну розчісували на “щіті”, дерев’яній дошці з металевими зубцями. Потім пряли вовну на куделі, отримуючи грубу нитку. З неї на “кроснах”, дерев’яних ткацьких верстатах ткали тканину з довгим ворсом з одного боку. Кінцевим етапом виробництва є обробка тканини проточною водою у «валилі», спеціальному пристрої на річці чи гірському потічку.
Гуня має дуже архаїчний крій, її зшивали з двох прямокутних шматків, формуючи рукави та горловину. Горловину та розріз на грудях обробляли кольоровою тканиною та нитками. Зазвичай, гуню носять накинутою на плечі і зав’язаною на грудях довгими шнурками.
Найбільш були поширені гуні білого кольору, але зустрічаються і сірі та чорні. Різниться і довжина ворсу, і крій. Наприклад для пастухів, які випасають тварин на полонинах виготовляли так звані вічарськ гуні-коцовані. У них, до тканої основи доплітають довгі нитки, по яким стікають краплі дощу в негоду.
Виробництво гунь в Карпатах було традиційно домашнім ремеслом. Народні майстрині самостійно виробляли одяг з овечої вовни для власних потреб та сім’ї. В нас час таке виробництво зникло в більшості сіл регіону. Село Річка є зараз єдиним осередком виробництва гунь на Закарпатті і культурний маршрут “Шлях гуні” слугуватиме знайомству з цим давнім карпатським ремеслом.
Ще одним важливим атритутом одягу вівчарів були штани та спідниці. На Бойківщині із сукна, яке отримали після постриження вівці, ще шили холошні (вовняні штани) і фарбани (вовняні спідниці), а також невисокі шапки на щодень. З білих вовняних ниток взимку чоловіки плели теплі рукавиці.
Дослідження традицій волоської культури – частина проєкту «Шлях волоської культури у польсько-українському прикордонні», що реалізує Асоціація “Єврорегіон Карпати – Україна” спільно з Асоціацією промоції і розвитку Підкарпаття “Pro Carpathia” за фінансової підтримки Європейського союзу в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща – Білорусь – Україна 2014-2020.