Бджола – друг людини

Спільна історія людей і бджіл дуже довга, адже бортництво тісно пов’язане з розвитком людських поселень. Це співіснування налічує не менше кількох тисяч років.
Вважається, що вже 7 тисяч років тому люди зауважили, що бджоли вміють виготовляти мед і є дуже корисними.
Історія бортництва на польських землях сягає своїм корінням у часи середньовіччя. Перша згадка про нього походить з періоду правління короля Мешка І і міститься у розповіді Ібрагіма ібн Якуба, арабського купця і мандрівника, який країну Мешка І називав казково багатою на дари природи. 

У Польщі епохи Пястів лише бортники мали привілей постачати мед на князівський двір. Вони були об’єднані у цехи, які встановлювали правила і вирішували суперечки серед своїх членів. Борті розташовувалися переважно на дубах і соснах, рідше – на грабах, буках або липах. Іх видовбували у стовбурах  завтовшки не менше метра.
У XIV ст. король Казимир ІІІ Великий у своїх Статутах – найстаршому польському збірнику законів, датованому 1347 р. – визначив права бортників. Це сприяло швидкому розвитку бортництва, яке поступово стало потужною галуззю економіки, а мед і віск – дуже цінними товарами на місцевому і міжнародному ринках.
На межі XVII і XVIII ст. у Польщі нараховувалося декілька десятків тисяч бортей, переважно у північній і північно-східній частині країни. Розквіт бортницького ремесла тривав кілька віків. Історики підкреслюють, що бортництво – це спільний елемент національних традицій різних народів Речі Посполитої.

Свято меду
Роботу бортника не назвеш простою і безпечною. Вона полягала передусім у тому, щоб зловити рій диких бджіл і заселити його у попередньо підготовлену борть.
Старі хроніки свідчать про те, що борті встановлювалися дуже високо, під коронами дерев, щоб збільшити територію обльоту бджіл і отримати більше меду. Облаштувавши борть, бортник позначав дерево власним знаменням (клеймом), яке слугувало розпізнавальним елементом і водночас підтвердженням права власності.
Бортники працювали цілий рік, однак найважливішим у їхній роботі був період збирання меду. Цей час відзначали особливо, зокрема, вдягаючи спеціальний одяг, адже збирати мед у щоденному вбранні не дозволялося. Мед збирали майже так само, як і тепер – щоб витягнути стільник бортник задимлював бджіл і вони перелітали у верхню частину дупла. Завдяки цьому можна було витягнути мед, не наражаючись на укуси злих комах, роздратованих тим, що в них забирають припаси. 

Непрошений гість – ведмідь
Конкурентами бортників і загрозою для бджіл були непрошені гості – ведмеді. Щоб захистити борті найчастіше використовували «дзвони» – дерев’яні колоди або великі камені, які підвішували на конопляній мотузці або лику. Ведмідь, який хотів дістати борть, відштовхував перешкоду на бік, і чим сильніше він це робив, тим сильніше вдаряв його «дзвін», повертаючись у попереднє положення. Сьогодні нам важко з’ясувати, скільки меду вдавалося зібрати з одної борті.  Можна припустити, що якщо рік був добрим, тобто погода була хорошою, а період цвітіння рослин тривав довго, з одної середнього розміру борті бортник міг отримати 10 кілограмів меду і кілограм воску.

Мед та отриманий із стільників віск були майже так само цінними, як золото, зокрема, ними платили данину. На землях Речі Посполитої ціна меду була запаморочливою: за 10 гарнців тобто 50 кілограмів можна було купити корову.
У Польщі і майже в усій Європі бортництво остаточно занепало наприкінці XIX століття. Це стало результатом розвитку сільського господарства і масового знеліснення територій. Сьогодні, у тому числі завдяки лісникам, цей забутий промисел повертається у польські ліси. За підрахунками спеціалістів сьогодні у Польщі є біля 100 бортей і колод, розташованих у Піліцькій, Свєнтокшиській, Августовській, Біловезькій та Барлінецькій пущах. У польських умовах з одної борті не вдається зібрати більше, ніж 1-2 кг меду, адже лісовий рослинний світ не дозволяє сподіватися більшого.
Мед з бортей – типово квітковий. Як і багато століть тому його збирають раз на рік, восени, відтак він містить багатий нектар, який бджоли накопичували протягом усього літа.

Чи може бортництво стати чимось більше, ніж просто промисел далекого минулого? Зацікавлення цим давнім мистецтвом збирання меду свідчить про те, що може. Достатньо подивитися на інші приклади у галузі харчової промисловості. Все більше дрібних виробників вудять м’ясо за стародавніми, традиційними методами, печуть хліб у старих печах, виготовляють натуральні наливки. Споживачі все частіше купують саме такі продукти, виготовлені невеликим партіями. Вони готові платити більше за якість і традиції, відмовляючись від дешевших масових товарів.
На думку лісників відновлення бортництва корисне для лісового господарства, адже сприяє збільшенню кількості природних запилювачів – медоносних бджіл.  Бортництво – це також туристична цікавинка, а дикий мед – цінний продукт з винятковими лікувальними властивостями. Сьогодні польські бортники навчають лісових бджолярів з таких країн Європи, як Німеччина, Швейцарія, Великобританія, Австрія, Фінляндія. Вони прагнуть відроджувати традиції разом із своїми колегами з Білорусі та України, вважаючи, що це мистецтво об’єднує наші народи.
Слід зазначити, що завдяки зусиллям Братства бортників і професора Кшиштофа Гейке у 2016 р. бортництво було внесене у Національний список нематеріальної спадщини Польщі. У такий символічний спосіб воно офіційно стало складовою нашої культури і національної ідентичності.

Місцеві породи бджіл
До типових для Польщі порід належать європейська темна і країнська бджоли.
Європейська темна бджола (Apis melitera melitera L.) – це підвид, який колись заселяв всю північну Європу, зокрема і Польщу. Зараз з огляду на низьку продуктивність його витісняють інші підвиди. Європейські темні бджоли зустрічаються все рідше, незважаючи на те, що вони мають високий імунітет до найбільш розповсюджених захворювань і дуже добре пристосовуються до місцевих, деколи достатньо складних кліматичних умов. Поступове зникнення цієї породи пов’язане не лише з інтенсивним сільським господарством, але й з експансією інших підвидів медоносної бджоли. Тим не менше бджолярі все частіше шукають бджіл саме цієї породи для схрещувань, оскільки метиси першого покоління відрізняються високою витривалістю і збільшеною продуктивністю меду.
Країнська бджола підвиду Добра (Apis melitera carnica L.) заселяє Острівні Бескиди, вкриті хвойними лісами. В результаті природного добору вона пристосувалася до складних кліматичних і життєвих умов, виробивши цілу низку унікальних властивостей: стійкість до хвороб завдяки дуже сильному інстинкту дотримання гігієни, зимостійкість, здатність зимувати, харчуючись паддю,  припинення відкладання у вересні і обережне відкладання яєць навесні, швидкий розвиток після стабілізації погоди. 

Інтенсивний розвиток у новітній історії
Паралельно з занепадом бортництва розвивалося присадибне пасічництво. Люди почали виготовляти вулики з колод і встановлювати їх неподалік своїх осель. Методи ведення присадибної пасіки практично не відрізнялися від методів роботи лісових бортників. Загалом бджоляр відрізняється від бортника підходом до бджолиних сімей. Бджоляр намагається влаштувати їхнє життя відповідно до своїх потреб і керується передусім збільшенням продуктивності, тоді як бортник сам підлаштовується під бджіл і не втручається в їхній природній розвиток.
У новітній історії показником розвитку бджільництва є села, хутори і поселення із назвами Пасіка, Бортники, Бортничі, Бортна Сторона, які свідчать про те, що у минулому у цих районах бортництво було важливою складовою життя людини і основним джерелом утримання родини. У містах було багато медових шинків, адже з меду виготовляли передусім медуху. Однак, поступово цей напій ставав все менш розповсюдженим і наприкінці XVIII ст. був вже рідкістю. Звичай споживати медуху зберігся лише серед нижчих верств суспільства.
Медуха повинна була бути добре виварена, прозора і відстояна. До неї додавали коріння і трави, подавали холодною або гарячою. Діжка хорошого липня коштувала біля 60 польських злотих, менш якісного меду – 14-18. Сьогодні Підкарпатське воєводство, особливо його південна частина з великими полями, зарослими травами і квітами, великими лісами і багатими лісовими екосистемами являє собою ідеальний регіон для бджільництва і розведення бджіл. Чим більше диких полів, тим більше харчування для бджіл і меду. У Підкарпатському воєводстві діє понад 2000 любительських і професійних пасік, на яких збирають мед та інші продукти бджільництва.

Кшиштоф Зелінський,
Асоціація для Розвитку та Промоції Підкарпаття “ПроКарпатія”